Збройні конфлікти в Центральній Азії: фактори впливу

Наш союзник Bikinika

Важливість конфліктів в Центральній Азії визначається двома базовими факторами.

Перший фактор - велика чисельність населення. На даний момент в регіоні проживає майже 70 млн чол. Населення Центральної Азії більше, ніж населення колишніх радянських республік в Східній Європі від Естонії до України разом узятих, в три рази більше довоєнного населення Сирії і лише трохи поступається населенню Туреччини або Ірану. Тому будь-який великий конфлікт в регіоні, безумовно, викличе великі людські жертви і масовий вихід біженців.

Другий фактор - в рамках «повороту на Схід» конфліктний потенціал Центральної Азії буде робити істотний вплив на відносини Росії з одного боку, і Китаю, Туреччини та інших азіатських країн - з іншого. Розмірковуючи про конфлікти в Центральній Азії, необхідно в першу чергу говорити про комплекс протиріч за чотирма основними напрямками.

По-перше, це прикордонні суперечки між Киргизстаном, Таджикистаном і Узбекистаном.

За 25 років після розпаду СРСР країни Центральної Азії, за винятком Казахстану, які не провели повноцінної делімітації і демаркації своїх кордонів. В першу чергу це стосується внутрішніх кордонів, так як рубежі з Іраном і Афганістаном були делімітовані і демарковані ще за часів Радянського Союзу, а Китай, в свою чергу, позначив і провів демаркацію кордону з Киргизстаном, Таджикистаном і Казахстаном в період 1994-2012 рр.

Найбільш гостро проблема кордону коштує у відносинах Киргизстану, Таджикистану і Узбекистану. Ситуація ускладнюється наявністю густонаселених анклавів на території суміжних держав, при цьому неможливо чітко окреслити кордон - іноді вона проходить по вулиці населеного пункту. Невизначеність меж веде до спроб в односторонньому порядку провести демаркацію, що викликає серйозні інциденти аж до перестрілок між прикордонниками. До того ж в 2000-2001 рр. Узбекистан справив мінування кордону з Таджикистаном і Киргизстаном.

Деякі ділянки були розміновані в 2004 р, проте через відсутність співпраці з питання розмінування і точних карт мінних полів жителі прикордонних сіл продовжують підривати на мінах. До сих пір сотні кілометрів кордонів Киргизстану, Таджикистану і Узбекистану НЕ делімітовані і не демарковані, що залишається каменем спотикання у відносинах між цими країнами.

Другий напрямок розвитку конфліктів в Центральній Азії - суперечки навколо використання водних ресурсів.

Нерівномірність розподілу водних ресурсів в регіоні обумовлює конфлікт інтересів ключових постачальників води (Таджикистан і Киргизія) і її основних споживачів (Узбекистан, Казахстан і Туркменія). Таджикистан разом з Киргизією зацікавлені використовувати водні ресурси для вироблення електроенергії для задоволення власних потреб і на експорт у треті країни. У свою чергу, Казахстан, Туркменія і Узбекистан наполягають на переважно іригаційному характері експлуатації як існуючих, так і планованих нових ГЕС.

На даний момент основні варіанти комплексного врегулювання протиріч між енергетичним і аграрним використанням транскордонного водостоку в Центральній Азії зайшли в глухий кут. На щастя, ситуація багато в чому залежить від великих позарегіональних сил, які прагнуть уникнути стихійної ескалації напруженості.

А без зовнішньої допомоги амбітні проекти Таджикистану і Киргизстану в області гідроенергетики так і залишаться тільки проектами.

Третій вектор - внутрішня політична нестабільність і тероризм. За чверть століття з моменту здобуття незалежності країни регіону вже встигли зіткнутися з громадянською війною (Таджикистан), низкою політичних переворотів (Киргизстан) і збройними заколотами (Узбе- кістан).

У країнах регіону існує розгалужена мережа ісламістського підпілля.

Незважаючи на серйозний тиск і репресії з боку урядів регіону, члени ісламістських груп добре організовані, тісно згуртовані і налаштовані дуже рішуче. Їх найбільш радикальна частина неодноразово робила насильницькі дії по відношенню до представників влади та правоохоронних органів, аж до спроб збройного заколоту, як це було в 2005 р в Андижані.

Для країн Центральної Азії, як і раніше залишається проблемою ефективне здійснення влади і участь в політичному процесі широкого спектру громадських сил. Протиріччя між регіональними політичними і економічними елітами кидають виклик внутрішній стабільності держав Центральної Азії.

Згідно "Рейтингу недієздатності держав - 2015», складеному двома провідними дослідницькими та аналітичними орга- ціями США - Фондом миру (The Fund for Peace) і журналом Foreign Policy, три країни регіону (Узбекистан (51 місце), Таджикистан (57 місце) і Киргизстан (62 місце)) відносяться до групи «Високого ступеня напруженості» (High Warring) поряд з Лаосом, Колумбією і Папуа-Новою Гвінеєю. Рейтинг відображає здатність (або нездатність) влади контролювати цілісність території, а також демографічну, політичну та економічну ситуацію в країні.

Останній по порядку, але не за значенням фактор - міжетнічні конфлікти.

Трагічні події 2010 року на півдні Киргизстану в черговий раз нагадали про цю проблему. Нерівномірний розподіл населення Центральної Азії призводить до крайньої перенаселеності окремих районів, в яких в умовах дефіциту водних і земельних ресурсів, соціальних благ (електрика, інфраструктура) та робочих місць міжетнічні відносини залишаються напруженими. Як приклад можна привести складні відносини в прикордонних районах Ферганської долини між киргизами з одного боку і узбеками і таджиками з іншого.

Ще одна зона напруженості розташована в районах, прилеглих до великими містами, які не справляються з напливом мігрантів з сільської місцевості. За останні 10 років Чуйська область Киргизстану, Алматинская і Південно-Казахстанська області Казахстану не раз ставали ареною міжетнічних конфліктів, які привели до людських жертв і серйозного майнового збитку.

Артем Данков - доцент кафедри світової політики Томського державного університету,

"Конфлікти на пострадянському просторі: перспективи врегулювання і роль Росії".

Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter.